Твір на тему: «Сміливі завжди мають щастя»(за романом І.Багряного «Тигролови»)

Сміливі завжди мають щастя»(за романом І.Багряного «Тигролови»)

Твір Івана Багряного «Тигролови»  - один з найцікавіших пригодницьких романів, який мені довелось читати. Динамічний сюжет тримає читача у напруженні від початку, до самого кінця. На мою думку, це дійсно захоплююча і потрібна для обов’язкового прочитання розповідь.

Роман був написаний під час заслання автора на Далекий Схід, де він пізнав суворі умови життя українців-переселенців у тайзі. Тому прочитавши його можна допустити, що образ Григорія Многогрішного – це прототип самого автора.

Головний герой твору – людина, яка неймовірно сильна духом. Мене відверто вразили його принциповість, жага до справедливості і щирий патріотизм. Правнук славного гетьмана Демяна Многогрішного понад усе хоче свободи. Але не тільки для себе, а й для усього народу.

Як ми знаємо з історії, сталінський тоталітарний режим усілякими способами намагався сплюндрувати, розтоптати, понівечити український дух, і насадити комуністичні псевдо ідеології рівності. Більшість людей були налякані, тому не мали ані сил, ані можливостей аби протистояти вірним псам НКВД. Проте були сміливці, які не побоялись відстояти інтереси власної держави і народу. Саме таким і був Григорій Многогрішний. Воістину сильна людина, яка попри все вірна своїм переконанням.

Незважаючи на страшні події свого минулого, Григорій знаходить свій прихисток у родині Сірків, які приймають його як рідного, навіть знаючи про його минуле. Там він відчуває себе потрібним, приймає активну участь у полюваннях, знаходить своє кохання.  Але щось не дає йому спокою.

Одна незавершена справа з минулого життя постійно непокоїть головного героя. Медвин. Запеклий ворог і кат, що знущався з Григорія лише через те, що той любив свою Батьківщину і залишався вірним їй.

Проте згодом, проявивши неабияку рішучість, він вимушений переступити через поріг людяності і вбити ту людину, яка нещадно піддавала тортурам увесь український народ…

Помста не вирішує проблеми, але після неї стає легше. Напевно, саме так стало у дущі в Многогрішного. Виконавши свій страшний суд, він підтвердив віщі слова Сірчихи : «Сміливі завжди мають щастя ». так і він нарешті отримав свій душевний спокій.

Весь роман пронизаний образами-символами. Два потяги: один «залізний дракон», черево якого набито в’язнями-ворогами народу; інший – найкомфортабельніший експрес для «цвіту робітничо-селянської імперії». По суті, обивателі цих двох поїздів дуже схожі. Вони невільники. Тільки клітки у них різні.

Назва твору також дуже символічна. Адже, по-перше, це повязано з діяльністю сім ї Сірків – родини переселенців з України, до яких потрапляє Григорій після втечі з «ешелону смерті». По-друге, майора Медвина також можна порівняти з тигроловом. Його здобиччю протягом тривалого часу був Многогрішний. Парубок, який просто зводив з розуму своєю твердістю і принциповістю. «Краще вмерти біжачи, аніж жити гниючи» - ось його життєве кредо. Подібно до тигра, він цінує свою волю і гордість. Тому просто так не здасться.

Саме такі люди як Григорій Многогрішний, гадаю, потрібні нашому сучасному суспільству. Нам не вистачає достойних лідерів, чесних, справедливих, справжніх патріотів.

Твір на тему "Образ любові як втілення високої християнської моралі (за твором Г.Тютюнника «Три зозулі з поклоном» )"

Образ любові як втілення високої християнської моралі (за твором Г.Тютюнника «Три зозулі з поклоном» )

Григір Тютюник – один з тих письменників, який дійсно може зачепити читача «за живе». Ця людина з нелегкою долею, насправді є неперевершеним майстром символів і образів.

У своїй новелі «ТЗЗП» автор розповідає про кохання. Про любов таку, яка вона є насправді – без улесливих приємних слів, без чудових епітетів і метафор, без щасливого кінця. . У творі йдеться мова про почуття Марфи Яркової – вже заміжньої жінки, до Михайла – свого сусіда. А він в свою чергу має власну сімю – дружину Софію і сина. Особливим і вражаючим здається те, що кожен з цього любовного трикутника знає про нелегку ситуацію, яка склалася. Проте жоден з них не переступає народної моралі.

Софія як вірна дружина повністю довіряє своєму чоловікові. До того ж вона не ставиться до Марфи як до суперниці, а навпаки співчуває їй. Бо точно знає, що Михайло – людина розсудлива і принципова, тому нізащо не переступить християнські устої.

Михайло є втіленням справжнього чоловіка, голови сімї. Тому він чітко усвідомлює, що ніколи не зможе зрадити і покинути власну родину. До того ж чоловік дуже мудро робить, коли не звертає уваги на Марфині нещасні почуття. Адже зайвий раз не завдає болю жінці, що страждає.

А Марфа.. особисто мені її дуже жаль. Адже нерозділене кохання – тяжка ноша, яку їй довелося пронести мало через не все життя.

Дещо хочеться сказати про незвичайний духовний зв'язок останніх двох. Коли Михайла  під час сталінських репресій відправили до сибірського концтабору йому здавалося, що десь поряд блукає Марфина неспокійна душа.  А та, в свою чергу, могла безпомилково розпізнати в який день чекати листа з «Сибіру неісходи__».

Що і як повязувало цих двох людей – достеменно невідомо. Але після прочитання мене дійсно мучило те питання, яке оповідач ставить вкінці твору : чому так відчуваючи один одного вони не разом? Мабуть, логічним поясненням є ті обставини, які не дозволили героям бути разом – вік, наявність сімей.. та все ж мені хочеться схилити голову перед Михайлом. Людиною, яка не забула про моральні принципи і залишилась вірною своїй родині. На мою думку, це найважливіше у стосунках. Проте, не кожен з нас зможе бути таким же твердим у своїх переконаннях, на жаль.

Роздум на тему "Культурна людина. Якою я її бачу?"

Культурна людина. Якою я її бачу?

Культура, насамперед, це норма цінностей, яку людство сформувало, аби привести наш хаотичний світ  хоч у якийсь порядок.

Змінюються епохи, устої, темп життя, а тому і культура зазнає деяких змін. Подекуди вони такі разючі, що людина, яка потрапила б у сучасний світ з 19 сторіччя, просто злякалася б нашого способу життя і манери спілкування.

Але скільки людей, стільки і точок зору. Особисто для мене поняття культурної людини включає в себе крім освіченості, дотримання правил етикету, особистої гігієни ще і таку важливу річ як уміння мислити. Здавалося б: усі ми люди – єдині розумні істоти, що можуть висловлювати свою думку, що формують свої життєві цінності, які ґрунтуються не тільки на банальних біологічних інстинктах… Проте, виходячи з мого невеликого, але все ж власного досвіду, хочу сказати, що на сучасному етапі, здається, людина зовсім забула про це. Влада матеріального настільки полонила наші серця, що ми почали забувати про такі філософські вічні поняття як любов, добро, смерть, сенс буття тощо.

Я вважаю, що будь-яка людина, що вважає себе культурною, повинна мати своє власне бачення тієї чи іншої проблеми. Або хоча б намагатись його формувати.  Тільки тоді спілкування з нею принесе вам істинне задоволення і користь.

Приветствую всех нуждающихся в такой сложной (или нет) штуке, как сочинения.

Наверное, каждый из нас сталкивался с такой проблемой как написание сочинений. Школьных, студенческих и т.д.

Я и сам, поверьте, не в восторге от этого занятия. Но все же, кое-какой опыт в этом деле у меня имеется.

В этом блоге я хочу помочь "нуждающимся" ученикам.

Как?

Буду размещать тут все свои более или менее приличные школьные сочинения. 

Прошу вас строго не судить, так как я всего лишь любитель. Поэтому если вы обнаружили оплошности с пунктуацией или еще какие-либо ошибки, то сообщите об этом в комментариях. 

Ну и все, пожалуй.

Олень.